- Published on
Золотий потік із Дамаска: життя і спадщина преподобного Іоана Дамаскина

- Автори
- Name
- Екклезіаст
- github
«Воскресіння день, просвітімся, люди» — так починається пасхальний канон, і написав його преподобний Іоан Дамаскин. Коли я про це дізнався, мені стало цікаво, хто він такий. Виявилося, що за цими кількома рядками стоїть одне з найдивовижніших життів VIII століття.
Сучасники прозвали його Chrysorrhoas — «Золотоструйний». Так греки називали річку, що тече через Дамаск, і так само називали манеру святого Іоана говорити й писати: слово в нього лилося, як ця річка.
Чиновник халіфа
Майбутній святий народився в Дамаску наприкінці VII століття, коли місто вже кілька десятиліть було столицею Арабського халіфату. Його родина, Мансури, була християнською і належала до місцевої знаті. Батько, Сергій, відав фінансами при дворі халіфа, і син, найімовірніше, згодом обійняв ту саму посаду.
Житіє розповідає, що батько викупив із полону вченого ченця Косму і доручив йому виховання сина. Від нього юнак, за переданням, навчився філософії, логіки, математики й богословʼя. Наскільки ця історія точна, сказати важко: житіє написали вже після смерті святого. Але освіту він справді отримав блискучу — це видно з кожної його книги.
Згодом ставлення влади до християн погіршилося, і він пішов зі служби й став ченцем у лаврі Сави Освяченого в Юдейській пустелі, неподалік Єрусалима. Там і прожив решту життя: молився, писав, складав церковні піснеспіви.
Мені в цій історії найбільше подобається те, що він нічого не викинув зі свого минулого. Логіка, якої його вчили для державних справ, у пустелі стала інструментом, яким він упорядкував віру Церкви.
Рука, яку відтяли за чужий лист
Найвідоміша історія з житія преподобного Іоана повʼязана з іконами. У Візантії тоді правив імператор Лев III, який почав боротьбу проти ікон. Преподобний Іоан жив поза владою імператора, у халіфаті, і писав на захист ікон вільно. Тоді, за переданням, Лев наказав підробити лист, ніби написаний його рукою, у якому той обіцяв зрадити халіфа. Лист підкинули до двору в Дамаску, і халіф наказав відтяти йому праву руку.
Увечері святий випросив відтяту руку, приклав її до запʼястя і всю ніч молився перед іконою Богородиці. Уранці рука була цілою. На знак вдячності він прикріпив до ікони срібне зображення руки — звідси назва ікони «Троєручиця».
Це передання, а не хроніка, і я так його й переказую. Але воно добре показує, як Церква памʼятала преподобного Іоана: як людину, що заплатила за ікони власним тілом.
Матерія, через яку прийшло спасіння
Преподобний Іоан написав «Три слова на захист святих ікон». Для нього суперечка ніколи не стосувалася лише мистецтва. Ішлося про Боговтілення.
Його думка проста. У Старому Завіті Бога не зображували, бо Він був невидимий. Але Бог став людиною, «на землі зʼявився і жив між людьми» (Бар 3, 38). Того, Кого бачили очима, можна й намалювати. Заборонити ікону Христа — значить мовчки сказати, що Він не був справжньою людиною.
Звідси й найвідоміші його слова:
Не речовині поклоняюся, а Творцеві речовини, Який заради мене став речовиною, оселився в речовині і через речовину вчинив моє спасіння. І не перестану шанувати речовину, через яку прийшло моє спасіння. — Іоан Дамаскин, Три слова на захист святих ікон
Мене ці слова колись дуже здивували. Ми звикли думати, що духовне — це щось протилежне тілесному. А преподобний Іоан каже: після Втілення матерія вже не ворог духу. Через хліб і вино, воду й олію, через тіло людини Бог діє в цьому світі.
Він нагадував і про просту роль ікони. Він охоче цитував святителя Василія Великого: що слово розповіді передає через слух, те мовчазний живопис показує через зображення. Ікона для неписьменних — те саме, що книга для тих, хто вміє читати.
Про Бога найточніше — мовчки
Людина, яка написала найповніший виклад віри свого часу, вчила, що до кінця описати Бога неможливо. Це, мабуть, найглибша думка святого Іоана:
Бог безмежний і незбагненний, і одне в Ньому збагненне — Його безмежність і незбагненність. — Іоан Дамаскин, Точний виклад православної віри
Тому найточніше ми говоримо про Бога, коли кажемо, чим Він не є: несотворений, безтілесний, незмінний, безмежний. А коли називаємо Його благим, премудрим, справедливим, ми говоримо про те, як Він діє у світі й щодо нас. Сама Божа сутність лишається таємницею.
Докладніше про це вчення преподобного Іоана я писав у статті «Що ми можемо знати про Бога».
«Нічого свого не скажу»
Головна праця преподобного Іоана називається «Джерело знання». Вона має три частини. Перша — «Філософські глави»: словник понять, без яких неможливо точно говорити про віру. Друга — «Про єресі»: короткий огляд хибних учень від давнини до його часу. Третя — «Точний виклад православної віри», перший систематичний підручник догматики.
Дивно, як скромно святий Іоан пише про свій задум. У вступі він обіцяє: нічого свого не скаже, а лише збере сказане до нього святими отцями. Власне, так і вийшло. Ми досі читаємо в нього вчення Церкви про Бога, творіння, людину, Христа і спасіння, зібране в одну струнку книгу. Саме в «Точному викладі» він, наприклад, розрізняє природні пристрасті, які Христос узяв на Себе, і гріх, що входить через нашу згоду. Про це йдеться у статті «Як думка стає пристрастю».
Не менш цікавий розділ «Про єресі». Серед них преподобний Іоан описує і віру, яку принесли араби: він знав іслам зблизька, бо жив і служив у самому серці халіфату. Для богослова VIII століття віра, яка визнає Христа пророком, але заперечує Його Божество, виглядала відхиленням від християнства, тому він і зарахував її до єресей. Це одне з найраніших християнських свідчень про іслам.
Через чотири століття «Точний виклад» переклали латиною, і його читали західні богослови — зокрема Петро Ломбардський і Тома Аквінський. Пізніше працю преподобного Іоана часто порівнювали з «Сумою теології»: обидві книги вміщали всю віру Церкви в одну струнку систему.
Потік, що тече й досі
За життя преподобного Іоана імператори не пробачили йому захисту ікон. У 754 році собор іконоборців у Ієрії прокляв його під арабським прізвищем Мансур. Але через тридцять три роки, у 787-му, Сьомий Вселенський собор відновив шанування ікон, а його Церква прославила як святого.
Проте найбільше він залишив не в соборних постановах. Його канони й стихири Церква співає досі: пасхальний канон, недільні піснеспіви Октоїха, похоронні стихири «Яка житейська солодкість печалі непричасна». Ми чуємо його в найрадісніший день року і біля труни близької людини.
Тепер, коли на Великдень хор починає «Воскресіння день», я думаю про чиновника з Дамаска, який залишив палац заради пустелі. Золотий потік його слів досі тече — і ми, самі того не помічаючи, співаємо разом із ним.
Джерела
- Іоан Дамаскин. «Точний виклад православної віри»
- Іоан Дамаскин. «Три слова на захист святих ікон»
- Іоан Дамаскин. «Джерело знання» («Філософські глави», «Про єресі», «Точний виклад православної віри»)
- Житіє преподобного Іоана Дамаскина
- Василій Великий. Слово на святих сорок мучеників