Notatky logo
Published on

Як гріх отримує владу над людиною

Як гріх отримує владу над людиною
Автори
  • avatar
    Name
    Екклезіаст
    github

Мене давно мучило одне питання. Чому одна й та сама думка одну людину лишає байдужою, а іншу валить з ніг? Двоє чують ту саму плітку, бачать той самий образ, отримують ту саму образу. Один пропускає це повз себе, а інший потім тиждень не може отямитися. Ми звикли пояснювати це характером чи вихованням. Святі отці відповідали інакше: у кожного з нас по-різному відчинені двері.

Цей образ — двері й ключ від них — мій, не святоотцівський. Але, здається, він добре передає те, що отці називали духовними законами.

Ключ із нашого боку дверей

Апостол Павло не применшує небезпеки:

Бо не з тілом і кровʼю наша боротьба, але з началами, з владами, з правителями темряви цього світу, з духами злоби в піднебесних. — Еф 6, 12

І все ж отці від перших століть наполягали: влада диявола над людиною обмежена. Святитель Іоан Золотоустий присвятив цьому окреме слово з довгою назвою, яка вже сама є відповіддю: «Про те, що того, хто сам собі не шкодить, ніхто не може пошкодити». Ворог може спокушати, лякати, нашіптувати. Примусити він не може.

Преподобний Іоан Дамаскин пояснює, чому так: Бог створив людину з вільною волею, і зло «не панує над нами насильно», а входить через нашу згоду. Ключ від дверей висить з нашого боку.

Тому духовний закон, про який ідеться, дуже простий: зло діє в житті людини там, де ми самі — свідомо чи ні — дали йому підставу.

Як відчиняються двері

Преподобний Марко Подвижник, пустельник V століття, написав книгу, назва якої збігається з темою цієї статті, — «Про закон духовний». Головна її думка: перша думка, що приходить до нас ззовні, ще не гріх. Гріхом вона стає тоді, коли ми приймаємо її й починаємо нею жити.

Святитель Григорій Двоєслов (Великий) описав цей шлях трьома словами, які потім повторював увесь західний аскетизм. Гріх, пише він у «Моралях на книгу Іова», здійснюється трьома способами: навіюванням, насолодою і згодою. А в іншому місці показує те саме на першому гріхові в раю: змій навіяв, Єва насолодилася, Адам погодився. Навіювання йде від ворога, насолода — від тіла, а згода — вже від самої людини.

Найдокладніше ці кроки розписав преподобний Іоан Ліствичник: поштовх (у словʼянських перекладах — «прилог»), сполучення (розмова з думкою), згода, полон і боротьба. Я докладно розбирав їх у статті «Як думка стає пристрастю», тож тут скажу лише про останній крок.

Коли згода повторюється знову й знову, у душі зʼявляється пристрасть (грецькою pathos). Преподобний Іоан визначає її як ваду, що за довгий час «вгніздилася в душі» й через навичку стала ніби її природною властивістю. Звідси і відповідь на питання з початку. Для одного думка — лише поштовх у зачинені двері. Для іншого — ключ, який давно лежить у замку: колись, багато разів, він сам відчиняв їх цій думці.

Святитель Григорій Двоєслов помітив і ще одну річ, від якої мені щоразу стає не по собі:

Гріх, який не змито швидко покаянням, своєю вагою тягне до іншого. — Григорій Двоєслов, Моралі на книгу Іова

Одні відчинені двері тягнуть за собою інші. Тому з гріхом не варто «трохи почекати».

Двері, які ми відчиняємо самі

Найпростіша підстава для зла — знати волю Божу й свідомо обрати інше. Апостол Яків пише про це коротко:

Отож, хто знає добре чинити, та не чинить — тому гріх. — Як 4, 17

А Христос у притчі про слуг каже, що слугу, який знав волю пана й не виконав її, покарають тяжче, ніж того, хто не знав: «від кожного, кому дано багато, багато й вимагатимуть» (Лк 12, 47–48). Від гріха знання не захищає, зате відповідальності додає.

Свідомий гріх, у якому людина не покаялася, лишається відчиненими дверима. Тому Христос, зціливши розслабленого біля купальні, каже йому: «Ось ти видужав. Не гріши більше, щоб не сталося тобі чого гіршого» (Йн 5, 14).

Окремо апостол Павло говорить про гріхи тіла:

Тікайте від блуду! Усякий гріх, що його людина чинить, є поза тілом; а хто блудить, той грішить проти власного тіла. — 1 Кор 6, 18

І пояснює чому: хто зʼєднується з блудницею, «стає одним тілом з нею» (1 Кор 6, 16). Тілесна близькість, за словами апостола Павла, ніколи не буває лише тілесною — вона звʼязує людей. Душпастирі часто помічають, що розрив таких стосунків не приносить миру одразу. Тут мало пошкодувати про сам вчинок — треба ще свідомо, перед Богом, відмовитися від цього звʼязку: у молитві й на сповіді.

Преподобний Іоан Ліствичник визнає, що блудна пристрасть — одна з найважчих, бо вкорінена в самому тілі. І лікує її не лише молитвою, а й тілесними засобами: постом, стриманістю, працею.

Що успадковують діти

Мабуть, найважче питання в цій темі: чи може гріх батьків впливати на дітей? Писання, здається, відповідає двічі — і по-різному:

Він карає провину батьків на дітях і на внуках їхніх, на третє й четверте покоління. — Вих 34, 7

Душа, яка грішить, — вона помре. Син не понесе кари за провину батька. — Єз 18, 20

Отці поєднують ці тексти так: провину батьків діти не успадковують, а наслідки й схильності — успадковують. Преподобний Максим Сповідник розрізняє два значення слова «гріх». Перше — це наслідки Адамового падіння в нашій природі: тлінність, страждання, смерть, схильність до пристрастей. Друге — особистий вибір кожного. Перше ми отримуємо з народженням. Друге — завжди наше.

Це схоже на здоровʼя: дитина не винна, що народилася слабкою, але вона справді від цього страждає. Так і родинні гріхи можуть лишати по собі вразливість у певних сферах життя. Багато хто з отців, зокрема святитель Григорій Двоєслов, пояснює слова про «третє й четверте покоління» саме так: кара продовжується тоді, коли діти повторюють шлях батьків уже з власної волі. Коли ж людина розриває цей ланцюг покаянням, Бог не ставить їй у провину чужого гріха.

Від спадкових наслідків людину звільняє насамперед Хрещення, у якому ми помираємо й воскресаємо з Христом. А далі — свідома відмова від гріховних звичок, що панували в роду, і новий спосіб життя. Як це виглядає в молитві покаяння за свій рід, розказано у статті «Чому наші молитви про зцілення не працюють?».

Як двері зачиняються

Якщо ключ із нашого боку, то й зачинити двері можемо ми — з Божою допомогою. Отці називають для цього кілька засобів, і жоден із них не діє як магічна формула. Усі вони — про повернення до Бога.

Покаяння. Преподобний Іоан Ліствичник називає його оновленням хрещення. Грецьке слово metanoia означає зміну розуму: людина розвертається від гріха до Бога. Святитель Іоан Золотоустий у бесідах про покаяння повторює просте: упав — встань; згрішив — перестань. Мене завжди втішало, що в цій пораді немає жодного слова про те, скільки разів можна падати.

Сповідь. Гріх, названий уголос перед священником, перестає бути таємницею, у якій він ріс. Священник тут свідок і молитвеник, а прощає й зцілює Бог.

Євхаристія. Святитель Кирило Єрусалимський пояснював новохрещеним, що відбувається з людиною, яка причащається:

Причащаючись, ми стаємо христоносцями, бо Його Тіло й Кров розтікаються по наших членах. Так ми стаємо причасниками Божої природи. — Кирило Єрусалимський, Тайноводчі повчання

Того, хто носить у собі Христа, ворогові вже нема чим тримати.

Молитва й Писання. Преподобний Іоан Дамаскин називає молитву піднесенням розуму до Бога. Вона ставить у душі все на свої місця: розум звертається до Бога, воля слухається розуму, пристрасті — волі. Слово Боже апостол Павло називає «мечем духовним» (Еф 6, 17), і саме ним Христос відповідав спокусникові в пустелі.

Піст. Преподобний Іоан Касіан помітив, що ланцюг пристрастей найчастіше починається з черева: хто не володіє шлунком, тому важко володіти й рештою. Піст повертає людині владу над тілом, яку вона втратила через пристрасті.

Чесно скажу: двері, які роками стояли відчиненими, не зачиняються за один вечір. Якщо ви відчуваєте, що вас роками щось тримає — той самий гріх, та сама скутість, нездатність змінитися, — не лишайтеся з цим наодинці. Підіть до досвідченого священника, розкажіть правду на сповіді й просіть Бога показати корінь. Про саму боротьбу — з гріхом, світом і духами злоби — я писав у статті «Духовна боротьба».

А ключ і далі висить з нашого боку дверей. Тільки тепер ми знаємо, Кому його віддати:

А якщо Син визволить вас, справді вільні будете. — Йн 8, 36

Джерела

  • Марко Подвижник. «Про закон духовний»
  • Іоан Ліствичник. «Ліствиця»
  • Григорій Двоєслов. «Моралі на книгу Іова»
  • Іоан Золотоустий. «Слово про те, що того, хто сам собі не шкодить, ніхто не може пошкодити»; бесіди про покаяння
  • Іоан Дамаскин. «Точний виклад православної віри»
  • Максим Сповідник. «Чотириста глав про любов»; «Питання до Таласія»
  • Кирило Єрусалимський. «Тайноводчі повчання»
  • Іоан Касіан. «Бесіди»
  • Святе Письмо: Вихід, Єзекіїль, Євангелія від Луки та Івана, Послання до Ефесян, 1 і 2 до Коринтян, Послання Якова
Підпишіться на нові статті
Про що надсилати листи:

Уже підписані? Повторна підписка лише додає теми. Щоб відписатися, натисніть «Відписатися» в будь-якому листі.