- Published on
Про що насправді ця суперечка

- Автори
- Name
- Екклезіаст
- github
Зустріч про план на квартал. Двоє сильних людей у команді вже пів години тягнуть його кожен у свій бік. Керівник не витримує першим: «Давайте без негативу. Обидва варіанти мають сенс, візьмемо щось посередині». Усі кивають, зустріч закінчується вчасно.
Через тиждень зʼясовується, що кожен робить свою версію плану. Суперечка нікуди не ділася, вона просто переїхала з переговорки в робочі чати. Тиша після зустрічі виглядала як зрілість, а насправді була відкладеною розмовою.
Мені ця сцена здається повчальною саме тим, що всі поводилися пристойно. Люди сперечалися, бо їм було що обговорити, і це нормальний стан живої команди. Збій стався в іншому місці: ніхто не розібрався, про що насправді суперечка, тож до неї застосували перший спосіб, що спав на думку.
Три різні конфлікти
Конфлікт завдань — суперечка про те, що робити, в якому порядку і як зрозуміти, що зроблено добре. Дві сильні версії плану, як у сцені вище. Такий конфлікт краще винести на стіл, ніж гасити. Поки люди атакують задачу й не чіпають одне одного, з нього часто виходить план, кращий за обидва початкові.
Конфлікт стосунків — про те, як люди ставляться одне до одного. Він рідко приходить під своїм іменем. Година суперечки про одне формулювання в документі, а насправді йдеться про «ти знову мене не чуєш». Поки цього не назвали, приводом стане будь-яка задача, і обговорювати ідеї марно — працювати треба з тим, як ці двоє розмовляють. Нерідко під таким конфліктом лежить довіра, яка десь просіла. Як її розкласти на складові, я писав у статті «З чого складається довіра до лідера».
Конфлікт цінностей — про те, що кожен вважає допустимим. Скажімо, чи можна недоговорити клієнтові, щоб не зірвати угоду. Тут не допоможе ні зсунути дедлайн, ні поділити бюджет навпіл. Такий конфлікт або називають прямо і шукають межу, яку обидва готові тримати, або чесно визнають, що в цій справі вони на одних правилах не працюватимуть.
На гострій зустрічі корисно спершу спитати себе: про що ця суперечка — про задачу, стосунки чи цінності? У житті вони рідко бувають чистими. Суперечка про план легко зачіпає самолюбство, і за десять хвилин уже незрозуміло, що саме обговорюють. Але навіть грубе розрізнення рятує від двох типових помилок. Ціннісну розбіжність намагаються розвʼязати мозковим штурмом. А корисну суперечку про задачу гасять закликом «давайте без негативу», як на початку статті.
Не кожна критика на такій зустрічі стосується справи. Якщо людина каже, що побачила, до чого це призвело і що варто змінити, з цим можна працювати. Якщо вона починає з «ти завжди…», це вже розрядка емоцій. Таку репліку можна спокійно зупинити, і це не означає, що ви погодилися з її змістом.
Наполегливість і кооперативність
Кеннет Томас і Ральф Кілмен пропонують дивитися на конфлікт через дві осі. Наполегливість (assertiveness) — наскільки ви хочете отримати своє. Кооперативність (cooperativeness) — наскільки вам важливо, щоб інший теж отримав своє. З цих осей виходить пʼять режимів:
- Суперництво (competing): своє важливіше за чуже. Потрібне, коли йдеться про безпеку, закон чи правило, яке не обговорюється. Якщо ж так закривати кожну суперечку, люди просто перестануть сперечатися вголос.
- Співпраця (collaborating): важливе і своє, і чуже, тож шукають рішення для обох. Найкращий результат, але й найдовший — на кожну дрібницю часу не вистачить.
- Компроміс (compromising): кожен поступається частиною. Швидко, але часто ніхто не отримує того, що насправді було потрібно. Саме так закінчилася зустріч на початку.
- Уникнення (avoiding): розмову відкладають. Розумно, якщо ставка дрібна або всі надто злі, щоб говорити. Погано, якщо це стає звичкою команди.
- Пристосування (accommodating): своє віддають заради іншого або заради спокою. Нормально, коли вам справді байдуже. Небезпечно, коли так поступаються фактом.
Запамʼятати пʼять режимів нескладно. Значно важче помітити свій улюблений, а він є майже в кожного: хтось тисне за звичкою, хтось так само за звичкою поступається, а хтось усе переносить «на наступну зустріч». Сам опитувальник Томаса–Кілмена для того й створений, щоб людина побачила свій режим за замовчуванням.
Щоправда, я б не сприймав його результат як вирок. Це самозвіт: людина відповідає, як, на її думку, вона поводиться. До того ж режим помітно залежить від того, хто сидить навпроти. З підлеглим і з власним керівником той самий «співпрацівник» нерідко поводиться зовсім по-різному. Тож корисніше питати себе не про стиль загалом, а про те, що я роблю в конфлікті з конкретною людиною.
Режим варто обирати під тип конфлікту. Суперечку про задачу зазвичай вигідно вести через співпрацю. Межу цінностей — тримати наполегливо. А дрібну розбіжність смаку можна просто відпустити, без окремої зустрічі.
Переговори всередині конфлікту
Буває, що розбіжність переростає в переговори: за бюджет, людей, терміни. Тоді легко бачити тільки одну мету — відстояти своє. Насправді їх три: знайти рішення, яке додає цінності обом, отримати свою частку і не зіпсувати стосунки, з якими вам далі працювати.
Найкорисніша думка тут належить Роджеру Фішеру і Вільяму Юрі з «Getting to Yes»: дивитися на інтереси, а не на позиції. «Мені потрібен цей бюджет» — позиція. «Я не хочу вдруге пояснювати клієнтові зрив» — інтерес. Позиції зазвичай несумісні, а інтерес часто можна задовольнити кількома способами, і деякі з них дешевші за бюджет. Друга їхня порада — відокремити людей від проблеми: бути жорстким щодо задачі і мʼяким щодо людини. Саме це не дає суперечці про план стати особистою.
Тиснути чи блефувати теж можна, і часом це навіть спрацьовує, тільки зазвичай один раз. Наступного разу з вами говоритимуть обережніше й притримають саме ту інформацію, з якої можна було б зібрати добре рішення. Момент, коли розмова вже скотилася в боротьбу позицій, видно ще до переговорів — по тому, як ми слухаємо. Про це стаття «Ми слухаємо, доки не сформулюємо відповідь».
Одне речення в нотатках
Перед найближчою гострою розмовою допишіть у нотатки до зустрічі одне речення: про що ця суперечка — про задачу, стосунки чи цінності. І друге: який режим ви оберете, щоб не вирішувати це за звичкою вже посеред суперечки. Якщо це переговори, окремим рядком запишіть, чого насправді хоче інша сторона. Те, що вона вимагає, ви й так знаєте.
Через тиждень загляньте в робочі чати, куди переїхала суперечка з першої сцени. Якщо там тихо, а рішення виконують без нагадувань, тип ви визначили правильно. Якщо ж у чатах знову дві версії плану, мабуть, суперечка була не про те, що здавалося на зустрічі. Таке теж корисно знати.
Джерела
- Prometheus. Лідерство у команді: Становлення лідера
- Kenneth W. Thomas, Ralph H. Kilmann. Thomas-Kilmann Conflict Mode Instrument. Xicom. 1974
- Roger Fisher, William Ury. Getting to Yes: Negotiating Agreement Without Giving In. Houghton Mifflin. 1981