Notatky logo
Published on

Як лідер ховається за зібраністю

Як лідер ховається за зібраністю

Ретроспектива після зірваного релізу. Хтось із команди питає прямо: чому термін погодили, не спитавши тих, хто мав його тримати? Керівник відповідає рівним голосом: «Давайте не шукати винних. Подивімося на процес». Звучить зріло. Наступні сорок хвилин команда обговорює шаблон задач.

На наступному ретро такого питання вже ніхто не ставить. Відповіді на нього так і не було. Люди просто зрозуміли, куди з ним краще не ходити.

Брене Браун у книжці «Dare to Lead» назвала б цю відповідь бронею. Так вона називає звички, якими людина захищає себе від відчуття незахищеності. Мене в її описі найбільше зачепило те, що зсередини броня майже ніколи не відчувається страхом. Вона відчувається професіоналізмом. Фраза «не шукаймо винних» узагалі звучить як добра практика, і часто нею справді є. Броню видає момент, коли саме її вимовляють: у цьому випадку одразу після незручного питання до самого керівника.

Жести, якими закриваються

Браун перелічує багато форм броні. Я розповім про ті, які найлегше впізнати в робочих розмовах.

Найпомітніша — рішення без кімнати: ухвалити, не вислухавши тих, кого воно зачепить. Так швидше, і не доводиться тримати чужий сумнів поряд зі своїм. Саме з такого рішення почалося питання на ретро.

Тихіша — уникнути важкої розмови. Напруга лишається, а розмову переводять на процес, шаблони чи «наступну зустріч». Іноді так гасять суперечку, яка ще могла б покращити план. Як відрізнити її від суперечки, яку справді варто зупинити, я писав у статті «Про що насправді ця суперечка».

Третю Браун описує як різницю між тим, хто мусить усе знати, і тим, хто готовий вчитися. Вчитися означає визнати, що попередній спосіб був неповним. Повторити його ще впевненіше значно легше.

Четверта — провина. Звинувачення, за Браун, швидко скидає біль і повертає відчуття контролю, тоді як питання про власну частку на якийсь час його забирає. Є й дзеркальний варіант, той самий, що прозвучав на ретро: винних не шукають узагалі, і власна частка зникає разом із чужою.

Окремо Браун пише про втому як знак статусу: коли виснаження вважають доказом відданості, а продуктивність — мірилом власної цінності. Мені цей пункт здається недооціненим. Виснажений керівник закривається швидше, бо на важку розмову потрібен ресурс, якого вже немає, і втома дає дуже поважну причину її відкласти.

У моменті кожен із цих жестів виглядає розумно. Разом вони відрізають лідера від інформації, без якої його наступне рішення буде слабшим. Команда вчиться цього швидше за нього. Якщо погану новину зустрічає жарт або перехід на процес, наступного разу її приносять уже відредагованою. А тишу після зібраної відповіді легко прийняти за згоду.

Вразливість із межами

Браун визначає вразливість як невизначеність, ризик і емоційну відкритість. Тут легко перегнути в інший бік, і вона сама попереджає про це: вразливість без меж, каже вона, вже не є вразливістю. Ідеться не про те, щоб розповідати команді все, що болить. Ідеться про готовність лишитися в розмові без гарантії, що виглядатимеш непохитним.

Мені допомагає й ще одне спостереження: знявши один жест, решту броні не знімаєш. Можна добре чути кімнату і все одно не назвати власну частку в зриві.

Що робити, коли броню вже видно

Головна думка Браун, на якій тримається вся книжка: сміливості можна навчитися, як навичці. Тож броню знімають конкретними діями, а настрою «бути відкритим» для цього мало. Для однієї відкладеної розмови вистачить трьох кроків.

Спершу назвіть жест. Поспішне рішення, жарт, що знімає гостроту, «не шукаймо винних», чужа провина. Названий жест важче видати за професіоналізм, навіть перед самим собою.

Потім подумайте, з ким цю розмову підготувати. Браун радить записати імена людей, чия думка справді для вас важить, на квадратику паперу розміром приблизно два з половиною на два з половиною сантиметри. Список мусить там уміститися. Це люди, які приймають вас разом із вашою вразливістю і скажуть правду без бажання зачепити. Довіру Браун порівнює з банкою, куди кульки кидають по одній, і ці люди свої кульки вже накидали. Із чого вони складаються, я розбирав у статті про те, що довіра тримається на трьох ознаках.

І нарешті, звіртеся з цінностями. Браун пропонує назвати не більше двох головних, щоб у важкий момент було на що спертися. Тоді питання стає простим: я відкладаю цю розмову, бо ще рано, чи тому, що вона загрожує тому, яким я хочу виглядати?

Питання, яке повернеться

Знайдіть одну розмову, яку ви відкладаєте, і назвіть жест, яким ви її відкладаєте. Покажіть першу фразу комусь зі свого квадратика. А потім проведіть саму розмову, коротку й про одну річ.

Найкращий знак, що броня відступила, — питання на кшталт того, що прозвучало на ретро, повертається. І приходять із ним уже до вас, а не обговорюють без вас. Якщо ж посеред розмови ви довго пояснювали, що мали на увазі інше, броня спрацювала знову, тільки тихіше.

Джерела

Підпишіться на нові статті
Про що надсилати листи:

Уже підписані? Повторна підписка лише додає теми. Щоб відписатися, натисніть «Відписатися» в будь-якому листі.