Notatky logo
Published on

Чому лідер бачить себе не так, як команда

Чому лідер бачить себе не так, як команда

Керівниця продуктової команди після кожного планування була певна, що дала всім висловитися. Вона ставила питання, витримувала паузу, кивала. Коли команда вперше заповнила анонімне опитування, на питання «що заважає вам говорити відверто?» найчастіше відповідали так: «Рішення вже ухвалене до того, як нас питають».

Мене в цій історії зачіпає те, що керівниця нічого не вдавала. Вона справді хотіла почути команду і справді вірила, що чує. Просто її картина себе й те, що бачили інші, роками жили окремо, і зустрілися вперше в анонімній анкеті.

Організаційна психологиня Таша Юрік із колегами опитала кілька тисяч людей і отримала цифру, яку тепер часто цитують: близько 95% вважають себе самосвідомими, а за критеріями дослідження такими є лише 10–15%. Я б не чіплявся до точних відсотків, бо самосвідомість важко виміряти рівно. Але порядок розриву промовистий: більшість із нас бачить себе ясніше, ніж є насправді.

Самосвідомість Юрік визначає як здатність ясно бачити себе: ким ми є, як нас сприймають інші і яке місце ми займаємо в конкретній системі. Вона називає її метанавичкою, бо від неї залежить решта: якість рішень, довіра, робота з конфліктами і те, чи виростуть поруч інші лідери.

Два дзеркала

Найнесподіваніше в дослідженні Юрік те, що самосвідомість складається з двох умінь, і вони майже не повʼязані між собою. Сильне перше нічого не каже про друге.

Внутрішня самосвідомість — бачити себе зсередини: свої цінності, захоплення, амбіції, повторювані шаблони, реакції на тиск. Сюди ж належить розуміння, в яких умовах ми зібрані, а в яких починаємо захищатися. І ще вміння помічати власні емоції. Емоційна реакція часто випереджає раціональну оцінку, і якщо її проігнорувати, вона нікуди не дінеться. Напруга накопичується й виходить пізніше, найчастіше вже в конфлікті.

Зовнішня самосвідомість — розуміти, яке враження ми справляємо на інших. Ідеться про конкретний ефект розмови чи наради, репутація тут другорядна. Що люди виносять після зустрічі з нами: ясність чи напругу, відчуття, що говорити можна, чи сигнал, що краще промовчати?

Керівниця з першої сцени, судячи з усього, мала добре внутрішнє дзеркало. Вона знала, чого хоче від планувань, і щиро цього прагнула. А от зовнішнього дзеркала не було, доки не зʼявилася анкета. Саме така комбінація, мені здається, найпідступніша: людина відчуває, що добре себе знає, і тому перестає перевіряти цю картину на інших.

Чотири поєднання

Якщо поєднати два виміри, виходять чотири типи. Юрік дала їм назви, і кожен має свою сліпу зону.

Шукачі ще не мають ні внутрішньої картини, ні зовнішнього дзеркала. Часто це просто ранній етап карʼєри. Ризик зʼявляється, коли така людина вже керує іншими: порожнє місце заповнюють чужі шаблони, наприклад стиль керівника, за яким вона колись спостерігала.

Інтроспектори добре розуміють свої мотиви і майже не бачать, як їхня поведінка виглядає збоку. Наміри в них зазвичай добрі, а ефект буває протилежним. Типова фраза після невдалої розмови: «Я ж хотів як краще». Команда тим часом реагує на те, що сталося в кімнаті, бо намірів вона не бачить.

Догоджальники навпаки: добре зчитують очікування інших і погано тримаються власного компаса. Вони знають, якими їх хочуть бачити, і підлаштовуються. Якийсь час це схоже на емпатію. Згодом рішення починають змінюватися разом з аудиторією, а людина дедалі частіше відчуває, що говорить не своє.

Обізнані спираються на власні цінності й водночас звіряють їх із тим, як їх сприймають інші. Від народження цей стан не дається. Його підтримують регулярною перевіркою.

Я б не перетворював ці назви на ярлики. Корисніше чесно визначити, яке з двох дзеркал у вас зараз тьмяніше, бо саме воно зазвичай пояснює помилку, що повторюється.

Чому з посадою дзеркала тьмяніють

Інтуїтивно здається, що досвід додає самосвідомості. Юрік знайшла протилежне: досвідчені керівники частіше переоцінюють свої навички, ніж менш досвідчені колеги, а що вища посада, то більший розрив між самооцінкою лідера й оцінкою оточення.

Пояснення доволі приземлене: що більше в людини влади, то менше їй кажуть правди. Підлеглі обережніші в оцінках, критика помʼякшується по дорозі вгору, а незручні новини приходять із запізненням. Відсутність скарг дуже легко сприйняти за доказ, що все гаразд. Як влада змінює поведінку того, хто її має, я розбирав в окремій статті.

Питати «що» замість «чому»

Ще одна пастка тонша. Здавалося б, що більше людина аналізує себе, то краще себе знає. Юрік помітила, що це не так: ті, хто багато думає над питанням «чому я так зробив?», часто розуміють себе не краще, зате більше переживають і зациклюються.

Відповідь на «чому» зазвичай недоступна напряму, тож мозок підставляє правдоподібне пояснення, яке захищає наш образ себе. Без зовнішнього дзеркала кожне таке розмірковування робить цю історію переконливішою, але не точнішою.

Юрік радить змінити саме питання. Замість «чому я зірвався на нараді?» спитати: «що саме мене зачепило? що я відчував перед тим? у яких ще ситуаціях так буває?». Мені подобається, що ці питання ведуть до спостережень, а зі спостереженнями вже можна щось робити.

Люблячі критики

Зовнішню самосвідомість самоаналізом не збудуєш. Вона зʼявляється завдяки людям, яких Юрік називає люблячими критиками: вони бажають вам добра і водночас не згладжують того, що бачать.

Корисний зворотний звʼязок тут вузький. На питання «як я тобі загалом?» відповідають загально й ввічливо. Краще поставити одне конкретне питання одразу після реальної ситуації:

  • Що в моїй поведінці на тій зустрічі допомогло справі, а що завадило?
  • Яке враження я справив, коли оголошував це рішення?
  • Де я виглядав упевненим, а де закритим?

Різниця в статусі тут важить. Підлеглий рідко скаже керівникові незручну правду лише тому, що його попросили. Тому люблячих критиків варто шукати насамперед серед колег свого рівня і людей, які від вас не залежать. Тим, хто вам звітує, допомагає анонімний формат, як у першій сцені. А ще більше допомагає досвід: людина вже бачила, що за відверту відповідь їй подякували.

Відповідь варто дослухати до кінця і не поспішати пояснювати, що ви мали на увазі. Пояснення наміру повертає розмову до вашої внутрішньої історії і знову закриває зовнішнє дзеркало. Як слухати, не готуючи відповідь, я писав у статті «Ми слухаємо, доки не сформулюємо відповідь».

Дві колонки

Оберіть одну недавню робочу ситуацію, результат якої вас не влаштував. Поділіть аркуш на дві колонки: в одній запишіть, що ви думали про себе в той момент, у другій — що, на вашу думку, побачили інші. Потім поставте одне конкретне питання людині, якій довіряєте і яка там була.

Якщо її відповідь збігається з вашою другою колонкою, зовнішнє дзеркало у вас, імовірно, чистіше, ніж ви думали. Якщо розходиться, не сперечайтеся в першій же розмові. Керівниця з першої сцени, мабуть, теж мала б що заперечити анонімній анкеті. Але саме такий розрив і є матеріалом, з якого зовнішня самосвідомість починається.

Джерела

Підпишіться на нові статті
Про що надсилати листи:

Уже підписані? Повторна підписка лише додає теми. Щоб відписатися, натисніть «Відписатися» в будь-якому листі.