- Published on
Світ видимий і невидимий: святі отці про ангелів і демонів

- Автори
- Name
- Екклезіаст
- github
Коли я думаю про духовний світ, на думку спадає одне речення з Послання до Ефесян. Апостол Павло пише його наприкінці листа, після всіх настанов про сімʼю, роботу й церкву, ніби каже: а тепер про те, що стоїть за всім цим.
Бо ми боремося не проти крові й тіла, а проти начальств, проти влад, проти світоправителів темряви цього віку, проти піднебесних духів злоби. — Еф 6, 12
Мене в цих словах завжди зупиняло, як докладно апостол перелічує. Він міг би просто сказати «проти диявола», а називає цілий порядок: начальства, влади, світоправителі, духи. Так говорять про противника, якого добре знають. І ще слово «піднебесні». Виходить, є хтось, хто живе не на землі й не на небі, а десь між ними, і саме з ним ми маємо справу.
Звідси й питання, з якого почалася ця стаття: як влаштований цей невидимий світ, і хто в ньому поруч із нами? Я спробував відповісти на нього так, як відповідали святі отці.
Хто такі «піднебесні»
У грецькому тексті стоїть en tois epouraniois — буквально «у небесних місцях». Український переклад «піднебесні» добре передає те, як це розуміли: простір над землею, нижчий за небо Божої присутності. У другому розділі того самого послання апостол Павло називає диявола «князем, що панує в повітрі» (Еф 2, 2). Звідси давня звичка отців називати демонів духами повітря.
Святитель Іоан Золотоустий, тлумачачи цей вірш, пропонує ще одне прочитання. «У небесних», каже він, може означати також, за що йде боротьба: за небо, за те, щоб людина його не втратила. Мені подобається, що обидва прочитання стоять поруч. Ворог близько, над нашими головами, а ставка в цій боротьбі — сама вічність.
Слово «світоправителі» апостол Павло взяв не випадково. Христос в Євангелії від Іоана тричі називає диявола «князем світу цього» (Ін 12, 31), а сам апостол у Другому посланні до Коринтян — навіть «богом віку цього», що засліпив розум невіруючих (2 Кор 4, 4). Світ йому, звісно, не належить, але він поводиться як володар там, де люди йому це дозволяють.
Два світи, і обидва Божі
Тепер дивна річ, яку я помітив, коли перечитав апостола Павла уважніше. У Посланні до Колосян він уживає ті самі слова зовсім в іншому місці:
Бо Ним створено все, що на небі і що на землі, видиме і невидиме: чи престоли, чи господства, чи начальства, чи влади — усе Ним і для Нього створено. — Кол 1, 16
Начальства і влади — ті самі, що в Посланні до Ефесян стоять по той бік фронту. Тут вони серед творінь Христа. Тобто ворог, з яким ми боремося, — це створені Богом духи, які від Нього відвернулися. Окремого світу зла з власним творцем немає. У Символі віри ми так і кажемо: Бог — Творець «видимого всього і невидимого».
Преподобний Іоан Дамаскин пояснює чому. Зло, пише він, не має власної сутності. Це відсутність добра, як темрява — відсутність світла. Тому й «царство темряви» не стоїть навпроти Божого як рівне. Є невидиме творіння, і в ньому одні залишилися з Богом, а інші відпали.
Для мене це дуже важливо, і не з богословської цікавості. Якби в зла був свій світ і своя сила, рівна добру, ми б жили посеред вічної битви, де невідомо, хто переможе. А отці кажуть інше: весь невидимий світ, і світлий, і темний, належить Творцеві і без Його допусту нічого зробити не може. Тож світів два, фізичний і духовний, і обидва створив Бог.
Людина стоїть на межі
Видимий світ теж не другорядний. У першому розділі Буття Бог раз у раз дивиться на створене й бачить, що воно добре, а наприкінці — що «дуже добре» (Бут 1, 31). Камінь, вода, хліб, наше тіло — усе це Він задумав.
Людину ж Він поставив на межі обох світів. Преподобний Іоан, слідом за святителем Григорієм Богословом, пише, що Бог створив людину з видимої і невидимої природи: тіло з землі, а душу розумну й безсмертну. Святитель Григорій називає людину великим світом у малому. Ангели не мають тіла, тварини не мають безсмертної душі, а ми маємо і те, і те.
Мабуть, тому боротьба, про яку пише апостол, і йде саме за людину. Ми — місце, де видиме й невидиме сходяться. Ми молимося тілом, коли встаємо, хрестимося, ставимо свічку, і водночас торкаємося того, чого не бачимо. А отже, і вплинути на нас можна з обох боків.
Ангели — друге світло
Якщо в Посланні до Ефесян апостол Павло описує ворога, то в Посланні до Євреїв є слова про тих, хто на нашому боці:
Хіба не всі вони — служебні духи, що їх посилають на службу тим, хто має успадкувати спасіння? — Євр 1, 14
Преподобний Іоан Дамаскин дає визначення ангела: розумна сутність, завжди в русі, вільна, безтілесна, що служить Богові й отримала безсмертя за благодаттю. І тут же застерігає: безтілесні вони лише порівняно з нами. Порівняно з Богом, Який один справді безтілесний, ангели обмежені й перебувають там, де діють.
Святитель Григорій Богослов називає ангелів другим світлом. Перше світло — Бог, а вони світять відбитим, як місяць від сонця.
Ті самі «начальства», «влади», «господства» й «сили», які ми бачили в апостола Павла, увійшли в учення про девʼять ангельських чинів. Його виклала книга «Про небесну ієрархію», підписана іменем священномученика Діонісія Ареопагіта, учня апостола Павла. Чесно скажу, більшість дослідників вважає, що її написано значно пізніше, десь наприкінці V століття. Але Церква прийняла це вчення, і преподобний Іоан Дамаскин його повторює. Найближче до Бога стоять серафими, херувими й престоли, посередині — господства, сили й влади, а найближче до нас — начала, архангели й ангели.
Нам, звісно, найважливіша нижня сходинка. Христос каже про дітей, що «їхні ангели на небі завжди бачать лице Мого Отця» (Мт 18, 10). Звідси вчення про ангела-охоронця. Святитель Василій Великий пише, що біля кожного віруючого стоїть ангел як наставник і пастир його життя. Його турбота передусім про душу, хоча ми частіше просимо в нього захисту від нещасть.
У Старому Завіті є історія, яка добре врівноважує слова апостола Павла про боротьбу. Сирійське військо оточує місто, де живе пророк Єлисей, і його слуга в паніці. Пророк молиться, щоб Бог відкрив слузі очі, і той бачить, що вся гора довкола повна вогняних коней і колісниць (4 Цар 6, 15–17). «Тих, що з нами, більше, ніж тих, що з ворогами». Про піднебесних духів злоби варто памʼятати саме разом із цими словами.
Як ангел став демоном
«Я бачив сатану, що падав з неба, як блискавка», — каже Христос учням (Лк 10, 18). Преподобний Іоан Дамаскин розповідає, що диявол був одним з ангелів, поставлених над земним світом. Злим його ніхто не створював. Він мав світлу природу і свободу, і цією свободою сам відвернувся від Бога, а за ним пішла безліч інших.
Далі в преподобного Іоана є речення, яке мене щоразу трохи лякає:
Треба знати, що чим для людей є смерть, тим для ангелів є падіння. Бо після падіння немає для них покаяння, як і для людей після смерті. — Іоан Дамаскин, Точний виклад православної віри
Ангел безтілесний і не вагається, як ми. Він обирає всім собою і назавжди. А людина, поки жива, може впасти й піднятися хоч сто разів. Ця наша повільність часто дратує: ніяк не виправлюся, знову те саме. Але, здається, у ній захована милість — нам дано час на покаяння, якого в ангелів не було.
Ще одна річ, яку легко пропустити. Вогонь вічний, каже Христос, «приготований дияволові та ангелам його» (Мт 25, 41). Не людям. Людина опиняється там лише тоді, коли сама обирає бути з тими, для кого його приготовано.
І ангел, і демон безтілесні, тож обидва можуть бути біля однієї людини в ту саму хвилину. Відстань між ними вимірюється не кілометрами. Вона в тому, куди звернена воля — до Бога чи від Нього.
Межа проходить через серце
Отже, ці світи не лежать поверхами один над одним. Вони переплетені, і зустрічаються вони в людині. Ангел підказує добре, демон — злий помисел. Але, як я писав у статті про те, як думка стає пристрастю, помисел, що постукав, ще не гріх. Преподобний Іоан Дамаскин каже, що диявол не може змусити людину: він лише підказує, а влади над нами не має без нашої згоди й без Божого допусту. Як саме згода відчиняє йому двері, я розбирав у духовних законах.
Піднебесні духи злоби справжні й близькі, але вони створені й обмежені. Без нашої згоди і без Божого допусту влади над нами вони не мають.
Найкраще про це говорив преподобний Антоній Великий, чиї повчання записав святитель Афанасій Великий. Преподобний Антоній десятиліттями жив у пустелі, якраз там, де ця боротьба відчувається найгостріше, і головне, чого він навчав учнів, — не боятися. Після приходу Христа, казав він, демони безсилі, тому й лякають шумом, примарами, погрозами. Хто їх боїться, той сам дає їм силу. Хрест і молитва їх розганяють.
Він залишив і простий спосіб розрізняти. Коли приходить святе, у душі стає тихо й радісно, страх минає, думки яснішають. Коли приходить лукаве, у душі смута, тривога, розгубленість, хочеться все кинути. Мені здається, це правило годиться і для звичайних думок, бо видінь у більшості з нас не буде. Та, що приходить зі смутою і поспіхом, рідко буває від Бога.
Преподобний Іоан Ліствичник пише, що для душі, яка дійшла безпристрасності, усі підступи бісів стають як дитячі іграшки. Демони нікуди не зникли, просто їм більше немає за що в цій душі вчепитися. Про саму боротьбу, якою людина до цього доростає, є окрема стаття про духовну брань, а про те, що чекає душу, коли вона переходить у невидимий світ назавжди, — «Що чекає душу після смерті».
Вся зброя Божа
Апостол Павло не залишає нас наодинці з переліком ворогів. Одразу після слів про піднебесних духів він описує зброю: пояс правди, броню праведності, щит віри, шолом спасіння, меч духовний, тобто Слово Боже (Еф 6, 13–17). А закінчує перелік молитвою: «Усякою молитвою і благанням моліться повсякчас духом» (Еф 6, 18).
І ще одне він каже в Посланні до Колосян: Христос на хресті вже «роззброїв начальства і влади» (Кол 2, 15). Ті самі начальства і влади. Боротьба триває, але її результат уже вирішено.
Тож якщо говорити про один крок, я б почав з того, чим закінчує апостол. Коли наступного разу прийде думка, від якої в душі стає тривожно й каламутно, не сперечайтеся з нею і не розглядайте її. Скажіть коротко: «Господи, помилуй». Цим ви не перемагаєте ворога самі, ви просто кличете Того, Хто вже переміг.
А «піднебесні» — це все-таки під небом. Над ними є Бог, і апостол Павло в Посланні до Римлян перелічує їх знову, востаннє і вже без страху: ні ангели, ні начала, ні сили, ні висота, ні глибина не зможуть відлучити нас від любові Божої у Христі Ісусі (Рим 8, 38–39).
Джерела
- Іоан Дамаскин. «Точний виклад православної віри»
- Іоан Золотоустий. Бесіди на Послання до Ефесян
- Діонісій Ареопагіт. «Про небесну ієрархію»
- Афанасій Великий. «Житіє преподобного Антонія»
- Василій Великий. «Проти Євномія»
- Григорій Богослов. Слова
- Іоан Ліствичник. «Ліствиця»
- Символ віри
- Святе Письмо: Буття, 4 Царств, Євангелії від Матвія, Луки та Іоана, Послання до Римлян, 2 до Коринтян, до Ефесян, Колосян і Євреїв